* Очікуване зниження подачі тепла в квартири українців через дефіцит газу і морози призведуть до істотного збільшення частоти і тривалості віялових відключень електроенергії і можуть спровокувати енергетичний колапс в Україні *
Розробка та лобіювання проекту постанови КМУ щодо прогнозування ринку праці для підвищення ефективності програм професійної підготовки та програм зайнятості населення PDF Друк e-mail
Понеділок, 03 вересня 2012, 00:00

Рівень молодіжного безробіття в Україні постійно зростає і офіційно складає 20%, або 320 тис. осіб., що перевищує на 10% безробіття осіб передпенсійного віку. Найбільше молодих безробітних серед випускників вищих навчальних закладів. В сільській місцевості безробіття складає 30% і це переважно молодь, серед яких випускники професійно-технічних навчальних закладів. Усвідомлюючи проблему молодіжного безробіття, уряд тривалий час намагається її вирішувати чи то скороченням державного замовлення на підготовку кадрів, чи стимулюванням роботодавців (часткова компенсація оплати праці), чи вимогою до ВНЗ укладати угоди із підприємствами про гарантоване працевлаштування випускників. Проте ці заходи не дають результатів, оскільки ні молодь, ні уряд не мають інформацію про майбутні потреби ринку праці. Вибираючи спеціальність відповідно до поточного попиту роботодавців, молода людина зіштовхується із кардинальною зміною такого попиту через 5 років. Уряд не виконує своїх зобов’язань по прогнозуванню ринку праці і через недовіру роботодавців до ДЦЗ, який завжди пропонує кандидатів на робочі місця, які не відповідають потребам у кадрах. Отже, загострюється проблема низької якості планування програм зайнятості через неспроможність уряду здійснювати прогноз попиту та пропозиції на ринку праці.

В Україні з 1992  року діє Український координаційний комітет сприяння зайнятості населення у складі заступника Міністерства соціальної політики України, Голова Державного центру зайнятості при Мінсоцполітики, управління політики зайнятості та трудової міграції Мінсоцполітики, директор департаменту розвитку сільських територій МінАП, директор департаменту розвитку соціальної та гуманітарної сфери Мінекономіки, директор департаменту Мінпромполітики, Начальник Управління реформування соціальних відносин Секретаріату КМУ, Директор департаменту Мінфіну. Діяльність цього координаційного органу є загадкою. Крім того, недоліком є відсутність у складі Комітету представників Міністерства освіти, що не може позитивно впливати на вирішення проблеми працевлаштування випускників навчальних закладів.

Досвід координації органів влади при здійсненні політики зайнятості більш успішний відносно інвалідів. 16 травня 2007 року Наказом Мінпраці №505/13772 був затверджений Порядок взаємодії органів праці та соціального захисту населення, центрів зайнятості, відділень Фонду соціального захисту інвалідів, центрів професійної реабілітації інвалідів та навчальних закладів системи Мінпраці щодо працевлаштування інвалідів. Така координація передбачала в першу чергу обмін  інформацією і забезпечила більш менш успішну діяльність щодо працевлаштування інвалідів службами зайнятості. Тим не менше, залишилось відкритим питання участі навчальних закладів системи МОН, що не зумовило участь інвалідів у неадекватних потребам ринку праці навчальних програмах.

Посилює проблему низьких показників зайнятості невиконання зобов’язань органів влади по прогнозуванню ринку праці. На жаль, в Україні профільні міністерства не займаються якісним прогнозом потреб та попиту на ринку праці. Так, зокрема, в системі Міністерства соціальної політики України Державний центр зайнятості готує спеціалістів лише за потребою окремих роботодавців, які звертаються до ДЦЗ, готує спеціалістів із числа зареєстрованих безробітних та не проводить широку роботу із роботодавцями у аналізі їхніх потреб, плану розвитку організації з урахуванням прогнозів на потреби у персоналі через 5 років і більше. Також, при підготовці працівників ДЦЗ спирається на дані Державного комітету статистики.

Міністерство Економіки України, зокрема відділ моніторингу, прогнозування та аналізу державного замовлення і державних закупівель, у своїй діяльності готує державне замовлення спеціалістів у ВНЗ. Але, на разі ні механізм, ні критерії, на які спираються при визначенні потреби у спеціалістах певної галузі не є чітко визначеними. Відомо лише те, Мінекономіки щорічно формує та розміщує державне замовлення на підготовку фахівців, обсяги якого встановлюються, виходячи з бюджетних асигнувань, затверджених головним розпорядникам коштів у державному бюджеті на зазначену мету на відповідний рік. Пропозиції центральних органів виконавчої влади оцінюються з урахуванням наступних вимог: необхідності подальшого збільшення освітнього потенціалу України; забезпечення умов збалансування потреб населення в освітянських послугах, усіх сфер суспільного життя у фахівцях з бюджетними можливостями держави за напрямами підготовки і спеціальностями згідно з постановами Кабінету Міністрів України.

Указ Президента України Про стратегію державної кадрової політики на 2012-2020 роки основними пріоритетами  у підготовці кадрів визначає:  прогнозування потреби у підготовці кваліфікованих робітничих кадрів та фахівців з вищою освітою в усіх сферах забезпечення життєдіяльності держави; формування та забезпечення виконання державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітничих кадрів та фахівців з вищою освітою відповідно до визначених державою пріоритетів соціально-економічного розвитку; створення сучасної методики розроблення державних стандартів професійно-технічної освіти напрацювання механізму державного гарантування працевлаштування та кар'єрного росту після здобуття післядипломної освіти. У зв’язку із виникненням нових пріоритетів у розвитку кадрової політики виникає потреба у відповідних інституціях, які б здійснювали діяльність, покликану на вирішення поставлених завдань.

§ актуальність проекту:

Рівень молодіжного безробіття в Україні постійно зростає і офіційно складає 20%, або 320 тис. осіб., що перевищує на 10% безробіття осіб передпенсійного віку. Найбільше молодих безробітних серед випускників вищих навчальних закладів. В сільській місцевості безробіття складає 30% і це переважно молодь, серед яких випускники професійно-технічних навчальних закладів.

Усвідомлюючи проблему молодіжного безробіття, уряд тривалий час намагається її вирішувати чи то скороченням державного замовлення на підготовку кадрів, чи стимулюванням роботодавців (часткова компенсація оплати праці), чи вимогою до ВНЗ укладати угоди із підприємствами про гарантоване працевлаштування випускників. Проте ці заходи не дають результатів, оскільки ні молодь, ні уряд не мають інформацію про майбутні потреби ринку праці. Вибираючи спеціальність відповідно до поточного попиту роботодавців, молода людина зіштовхується із кардинальною зміною такого попиту через 5 років. Уряд не виконує своїх зобов’язань по прогнозуванню ринку праці і через недовіру роботодавців до ДЦЗ, який завжди пропонує кандидатів на робочі місця, які не відповідають потребам у кадрах. Отже, загострюється проблема низької якості планування програм зайнятості через неспроможність уряду здійснювати прогноз попиту та пропозиції на ринку праці.

§ впродовж реалізації проекту, будуть здійснені наступні заходи:

1. Дослідження чинної урядової практики прогнозування ринку праці та виявлення причин її низької ефективності;

2. Вивчення успішного вітчизняного (приватні дослідницькі компанії) та міжнародного досвіду прогнозування ринку праці для розробки ефективної методики прогнозування;

3. Налагодження міжвідомчої та між секторальної співпраці у процесі розробки методики прогнозування та проекту рішення щодо організаційного забезпечення прогнозування ринку праці;

4. Випробовування методики прогнозування методом опитування роботодавців за галузевим принципом;

5. Розробка та лобіювання прийняття постанови КМУ щодо затвердження порядку організації прогнозування ринку праці та планування зайнятості та професійної освіти

§ очікувані результати від реалізації проекту:

1. Оцінка прогалин чинної практики прогнозування ринку праці державними органами;

2. Налагодження співпраці державних органів влади, роботодавців, навчальних закладів, аналітичних центрів, які аналізують ринок праці, а також громадськості щодо ефективного планування програм зайнятості, поширення інформації щодо майбутнього попиту на ринку праці;

3. Запровадження ефективної аналітичної роботи у сфері прогнозування ринку праці відповідальними державними органами;

4. Можливості для молодих працівників, учнів та студентів приймати рішення про вибір спеціальності відповідно до прогнозів попиту на кадри та робочу силу на момент завершення навчання;

5. Скорочення молодіжного безробіття до нормального рівня (5%).